Ця історія сталася відносно давно. Але от згадалась. Оленці тоді було десь 1 рік і 7 місяців.
Спочатку трохи відступлю. Колись, ще будучи вагітною, читала таку пораду: для розвитку мовлення з дитиною потрібно постійно розмовляти. Навіть, якщо вона ще нічого не говорить – батькам обов’язково потрібно підтримувати режим діалогу. Типу, якщо дитина просто агука – агукайте у відповідь. Наче це допоможе запустити мовлення маленької людини. Ну і, звісно, потрібно постійно словами описувати, що робиш. Але розповідь трохи про інше.
А тепер сама історія.
Вкладаю доньку на денний сон, з грудьми. Тримаю на руках, потрохи підколихую, пісеньку мугикаю. Оленка майже спить вже, куняє. В якусь мить відривається і каже “дуду”. Я їй у відповідь “ду-ду-ду” і продовжую потроху колихати. Донька мені знову *вже невдоволено* “ДУДУ”. Я у відповідь “ду-ду-ду, спи”. Донька відривається від процесу і каже “ДУГУ!”. Парапам)
P.S.: “Другу їй потрібно було, ДРУГУ)”
