Хочу започаткувати нову рубрику і записувати до неї усілякі прикольні історії пов’язані з донькою. По-перше, так я зможу зберегти спогади. По-друге: діти то, як виявилося, дуже прикольно.
Коротше. Історія перша. Оленці 1 рік і 9 місяців.
Вчора їздили по гриби. Буквально на півгодинки – перевірити єдине грибне місце. Так от, донька теж, типу, гриби збирала. Виглядало то так: я зрізала знайдений маслюк, а Оленка поклала його в пакет. Далі то був її пакет, який вона нікому не давала. Носила сама, потроху перетворюючи знайдені гриби на грибний паштет.
Ми спустились до болота (те саме місце). Грибів не знайшли (бо болото посохло, але то інша історія). Тут варто сказати, що яр там дуже крутий, тож дитину несли на руках. Так от: підіймаємось на гору, піт чоло, так би мовити, заливає. Донька каже “ГРИБ… НЄМА”. Ми з нею погоджуємось: “Так, так. Грибів не знайшли. Дуже сухо”. Вона знову: “Нема”. Ми *хекаючи*: “нема, так, ми дуже шукали, але ж як його нема, то нема”. І так по колу весь підйом. Вже на горі виявили, що доця загубила пакет. І його видно, але то хтозна де – в самому низу… Довелось знову спускатись.
Дорогою до машини вчили дитину казати “пакет упав”, тому що то її “грибів нема” виявилось дуже широким поняттям.
