Декілька не пов’язаних між собою смішних епізодів.
Вчора перед сном читаємо книжку “Віршики торохтушки-лепетушки”. Так от, там є вірш про котика Рея. Під віршем питання для обговорення, серед інших: “яких ще домашніх тварин ви знаєте?” (чи щось схоже). Питаю то у Лєнусі, у відповідь отримую “Ковбаса!”. Прям і не знаю)
Прийшла за донькою у садок (вона ходить до обіду, спить вдома). Там нова вихователька. Питає: “Ви за Лєночкой?”. Мені чомусь почулось “за Євочкой”. Я така “ні-ні. Я за Лєнусей!”. І тут ми починаємо вдвох сміятись, тому що донька завжди чітко каже, що вона “не Оленка, вона Лєнуся”. Такій формі ім’я вже навчила всіх. Як бачите, маму настільки, що інші форми імені вже й не сприймаються.
Сидить на горщику. Даю дитині вологий туалетний папір. Довго роздивляється клаптик з усіх боків і видає: “Тут немає дірочки, а у стіни – є!”. Вміє вже в сатиру.
Сьогодні. Сьома ранку. Встає, каже: “треба пісюняти”. “То йди” – відповідаю. Донька злізає з кроваті й каже: “Мама не хоче спати, мама хоче дивитись!”. Довелось вставати. Хоча дивитись о сьомій ранку я збиралась зовсім не те.
2 роки 4 місяці
