Колись то була популярна фішка: кожний третій школяр ходив на гурток спортивного орієнтування. Чесно скажу – я про те тільки мріяла. Моє дитинство випало на важкі девʼяності і які там гуртки, батьки думали лише про те, як нас нагодувати.
А от чоловік на спортивне орієнтування ходив. То розповідав, що йому дуже подобалось, хоча часом було трохи лячно, коли, наче, трохи заблукав. Але врешті виявилось, що то так проклали трек і все добре. До фінішу дійшов.
Вже будучи дорослими якось брали участь у сімейних змаганнях (ще в Алчевську). То дуже сподобалось, хоча маршрут виявився простим (то можна вважати як недоліком, так і перевагою).
Так от. Зараз дуже часто бачу на плавнях мітки для спортивного орієнтування і так мені сумно, що те діло повз пройшло. Хоч бери шукай “спортивне орієнтування для дуже дорослих”. І прикол у тому, що то все є! Але ж починати треба було у відповідному віці 😉
Якщо ж ви ще школяр, то не все втрачено і доєднатись до федерації спортивного орієнтування ще можна встигнути: є гуртки, табори і всяке таке інше. Табір здається самим прикольним варіантом. Там, типу, повне занурення у цей вид спорту. А таке, однозначно, має краще інтегрувати та надихати на нові досягнення)
