Якось непомітно промайнув ще рік. Рік, за який я до блогу не спромоглася написати ні одного допису. Були причини, так.
За тиждень до початку повномасштабного вторгнення пішов Льон. Він був привитим, але це не вберегло від вірусного ентеріту. 9 днів боротьби завершились нашою поразкою – серце басюка не витримало… Не готова була до такого фіналу. Потім ще війна. Скажу так: на блог не мала натхнення, абсолютно ніякого.
А потім завагітніла і закрутилась. Зараз я мама чудової донечки. Вона моя радість. Але ж зняти цю радість з рук і щось зробити стало ну дуже важко. Здається, раніше я не розуміла як то «нема часу». І от тільки тепер те все повністю відчула.
І тут зненацька на електронну адресу приходить лист, типу: домен збігає, чи будете продовжувати? Згадала за блог. Стало соромно перед ним. Збираюсь виправлятись. Стільки років писала, шкода полишати.
Підводити підсумки не буду.
Плани на майбутнє: переходимо на українську. Як то вийде ще глянемо, але ж потрібно хоча б почати. Далі стане легше)
Все буде Україна.
